top of page

  Відновлюю коханням я душу свою

  Відновлюю коханням я душу свою

  Відновлюю коханням я душу свою

Відновлюю коханням я душу свою

Жінки в житті Георгія Костоправа –тема дуже цікава і допитлива. Їх роль у формуванні поета як особистості дуже велика. В житті Георгія Костоправа була жінка-мати, жінка-сестра, жінка-дружина. Як для всіх, особливе місце в його житті займала мати, та, яка подарувала йому життя: Майшмаз Віра Іванівна. Світлий образ матері для Георгія Костоправа став еталоном жінки. Він зрозумів, що жінка – це доброта і ніжність, душевність і краса.

Перше кохання – це дар. Для когось – це прекрасне почуття, для когось – велике розчарування. Для 18-річного юнака воно буле не взаємним. В 1921 році він пише вірш-посвяту першому коханню:

 

 

Н. Е. П.

Нашим чувствам нет меры

Их к себе не зови.

Нет надежды без веры,

Веры нет без любви.

Це дивно… Хто вона, ця таємнича Н. Е. П.? Саме вона посіяла в душі поета розчарування в коханні. Скоріш за все, це була Надія, яка жила разом в селі Малоянісоль з майбутнім поетом. Та сама Надія, через яку Костоправ втратив віру в любов. Георгій Антонович більше не буде боротися за кохану і напише наступне:

Но я уже не жду твоей любви.

Не верю я в такое счастье,

Взгляни с улыбкой и участьем

На песни грустные мои.

В цей період сумні, тривожні мотиви простежуються майже в кожному вірші поета, тому що кохання не може не залишити свій слід в серці. І навіть через 10 років поет буде згадувати своє перше кохання.

Від серцевих хвилювань рятує робота. І коли поет думає, що щастя немає, доля його знайомить з Євгенією Сергєєвою. Шість віршів присвячено саме їй. Ця дівчина повернула Георгія Антоновича до життя. Євгенія стане саме тим коханням, яким Георгій відновить свою душу, знайде сенс життя.

Я б тебе рассказал, как тебя я люблю.

Сколько юных надежд вновь воскресло во мне.

Как невольно стремясь к далекой весне

Обновляю любовью я душу свою.

Але повістка в армію змінила життя Костоправа. І закохані розлучаються. Після служби Георгій Антонович переїжджає в м. Маріуполь і забирає з собою маму і сестру. Батько помер і настав складний період в його житті. Він постійно думає про духовні цінності людини, сенс життя. Саме в цей час з’являється в його житті ще одна жінка – Зіна Щербань, яка стала однією із тривалих пристрастей поета. Вони навіть думали одружитися. Але стався мученицький розрив. Душевні страждання змінюються радісним натхненням. Костоправ пише свою одну із найкращих поем «Леонтій Хонахбей». Відкриваючи перший лист поеми, ми бачимо підпис «Незабутній моїй З. Щ.». Саме Зіні Щербань поет присвятив цей епічний твір.

Влітку 1934 року Георгій Костоправ їде в будинок відпочинку в м. Межигір’я. Саме тут він зустрічає свою справжню любов – Олю Маслакову. І закоханому Костоправу здавалось, що все, що було до зустрічі з Ольгою, не мало ніякого сенсу. Улюбленим місцем їх зустрічей став велетенський дуб. Його називали «дубом кохання». І знову поет пише про кохання:

Не вечно ночи холодной длиться

За солнцем следом встает рассвет.

Любовь не может в тени томиться

И вот выходит она на свет.

 

Життя змусило їх роз’їхатися в різні сторони: він – в Маріуполь, вона – в Київ. Але вони пообіцяли писати одне одному. А далі історія кохання в листах… Його листи до Олі – це справжній скарб. Він вважав листи до коханої – це творчість, а значить вони повинні бути досконалі. Вони стали, свого роду, шедеврами художньої літератури. Костоправ пише про прості життєві ситуації, але це так зворушує і захоплює душу. Георгій Антонович ні разу не написав «Я люблю тебе», але це і так стає зрозумілим. Спочатку це була дружба. Але з кожним листом їх відносини міцнішали. Розписались вони 29 серпня 1936 року в Києві. Після весілля переїжджають до Маріуполя. Часто їздить у відрядження і в черговому листі вперше зізнається дружині: «Дай бог, чтобы и ты так скучала обо мне, как это делаю я. Эх, вот втрескался я на старости лет!».

Це було кохання! Його дружина надихала його на нові шедеври. Ернест Хемінгуей сказав, якщо двоє кохають одне одного, то це не може скінчитись щасливо. Так сталось і в цій історії кохання. Георгій Костоправ був заарештований та засуджений до розстрілу. Більше закохані не бачили одне одного. Півтора роки прожили разом Костоправ і його дружина. І ще 50 років вона буде жити однією надією на зустріч з ним, не вірячи в його смерть. До кінця свого життя вона залишиться вдовою: сумуючою і люблячою.

bottom of page